«Я не хотів звільнятись, але лікарі в мене і не питали мою думку»: історія про відновлення всупереч обставинам
Михайло пішов у військо ще до того, як велика війна стала частиною життя кожного з нас. Це було виважене рішення: Михайло просто знав, що це його обов'язок, і з часом ця впевненість лише міцніла.
«Я проходив військову службу у Збройних Силах України з 2019 по 2024 рік. Розпочав службу у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади на посаді оператора БПЛА. З початком повномасштабного вторгнення продовжив службу у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді, де виконував бойові завдання до моменту отримання поранення».
У цій історії немає випадкових рішень. Його готовність до боротьби — це суміш особистих принципів та історії його міста, яке стало одним із символів нашого спротиву:
«Рішення долучитися до війська було свідомим і базувалося на особистій відповідальності за країну і за родину. Визначальним стало те що я з Харкова і розуміння що рано чи пізно це прийде і в моє місто, ну і що в умовах війни кожен має займати своє місце і діяти».
Його служба — це не лише про виконання бойових завдань. Це про постійну роботу в умовах невизначеності, про швидкість прийняття рішень і про довіру, без якої неможливе жодне бойове завдання. Але передусім — про людей:
«Під час служби основний досвід був пов’язаний із роботою в бойових умовах, прийняттям рішень у складних обставинах та взаємодією в підрозділі. Найбільшу цінність мають люди, з якими довелося служити, та спільно пройдені випробування».
На війні все може змінитись в одну мить. Поранення стає тією межею, коли життя ділиться на «до» та «після», а звичний світ доводиться збирати заново, по частинках:
«Звільнення зі служби відбулося після отриманого поранення під час виконання бойового завдання. Та скажу так – звільнятись я не хотів, але лікарі в мене і не питали мою думку, подальший період був зосереджений на лікуванні та відновленні».
Повернення додому після важкого поранення стає справжнім викликом. Тут фізична реабілітація тісно сплітається з внутрішніми змінами, а кожен крок до одужання вимагає неймовірних зусиль.
«Повернення до цивільного життя супроводжувалося необхідністю адаптації до нових умов, зміни ритму життя та відновлення фізичного стану. Одним із ключових викликів стало те що я був паралізований і поки мені не встановили нейростимулятори в спинний мозок я не міг ходити, але зараз я показую всім що все можливо».
Його нинішнє життя — приклад того, як досвід війни трансформується у діяльність, спрямовану на підтримку інших. Він працює у сфері стратегічного розвитку, долучається до формування ветеранської політики і водночас розвиває власні ініціативи:
«Наразі займаюся ветеранською діяльністю, працюю керівником стратегічного розвитку в ТОВ Струмко Енерджі, брав участь у роботі Міністерства у справах ветеранів України як радник Міністра та речник. Активно долучаюся до ініціатив, спрямованих на підтримку ветеранів. А ще я один із засновників ГО "Кіберліга Захисників", започатковую турнір по кіберспорту».
Окремою лінією у його відновленні проходить спорт — як інструмент не лише фізичної реабілітації, а й повернення контролю над власним тілом і життям:
Регулярні тренування та участь у змаганнях є частиною фізичного та психологічного відновлення. Займаюсь майже всіма видами щоб показувати хлопцям що можливо все».
Важливу роль відіграє і спільнота — простір, у якому досвід не потрібно пояснювати, а підтримка – природна:
«До спільноти ГАРТ долучився через ветеранське середовище. Це платформа для розвитку, підтримки та взаємодії ветеранів, яка сприяє реінтеграції та активному способу життя».
Його стійкість тримається на базових і зрозумілих цінностях. Це те, що не дає опустити руки і допомагає рухатися вперед навіть тоді, коли обставини проти тебе.
«Основними факторами, що допомагають рухатися вперед, є дисципліна, підтримка родини, побратимів і чітке розуміння подальших цілей».
Його майбутнє — це продовження роботи у ветеранському напрямку. Не як абстрактна ідея, а як конкретні дії, спрямовані на зміни.
«У подальших планах розвиток у сфері ветеранських проєктів, популяризація спорту серед ветеранів та участь у ініціативах, спрямованих на їхню підтримку та інтеграцію в цивільне життя».
Історія Михайла — про складність вибору, про втрату контролю і його поступове повернення. Про шлях, який не завершується після фронту, а лише змінює свою форму.
І про головне — про досвід, що стає мотивацією діяти. Не лише для себе, а й для інших