«Я думав, що очі просто в багнюці». Історія ветерана Олега Автомєєнка, який після повної втрати зору знайшов нову місію
«Очі в багнюці, треба їх промити — і все буде добре».
Саме такою була перша думка Олега Автомєєнка після трьох діб коми. Він ще не знав, що перебуває у лікарні імені Мечникова у Дніпрі. Не знав, що пережив важке поранення. Не знав, що більше ніколи не побачить світ.
Повернутися до реальності допоміг голос дружини:
«Ти в лікарні. Все добре», — сказала вона, тримаючи його за руку.
Тоді він ще не здогадувався, що найважча битва в його житті лише починається.
До повномасштабної війни життя Олега Автомєєнка було нерозривно пов'язане з армією. Він закінчив Одеський інститут сухопутних військ, пройшов шлях від командира механізованого взводу до заступника командира 53 окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха. З 2014 року брав участь у бойових діях, захищаючи Україну в АТО та ООС.
24 лютого 2022 року він зустрів на Донеччині. Уже 26 лютого очолював зведений механізований підрозділ, який вирушив на допомогу військовим, що виходили з оточення у Волновасі. Колона потрапила у ворожу засідку. Олег отримав важкі осколкові поранення. Після евакуації до Покровська його доставили до Дніпра, де лікарі кілька діб боролися за його життя. Згодом пролунали слова, які назавжди змінили його майбутнє:
Праве око втрачено. Ліве також не вдасться врятувати. Повна втрата зору.
«Я думав: усе втрачено. Хто я без очей? Без армії? Без можливості служити?»
Попереду були десятки операцій, лікування в Україні, Польщі та Хорватії. Кожна нова клініка дарувала надію, але щоразу доводилося приймати ту саму реальність. Найважчим виявився не фізичний біль:
«Фактично півтора року ми не існували. У той день загинули ми — успішні та щасливі, з планами на майбутнє. Залишилися лише тіні».
Разом із родиною він переживав період повної розгубленості. З'явилися думки про самогубство, зникла довіра до майбутнього, а життя втратило сенс:
«Демон усередині постійно шепотів: "Здавайся. Ти сліпий. Ти більше нікому не потрібен».
Переломний момент стався майже через два роки після поранення. У листопаді 2023 року Олег прийняв рішення, яке змінило його життя:
«Я сказав собі: "Зберися. Ти не для прірви народився"»
Він почав із малого — створив Telegram-канал, де аналізував військові події, пояснював тактику ведення бою та ділився власним досвідом офіцера. Згодом з'явився блог в Instagram.
Попри повну втрату зору, він самостійно навчився користуватися смартфоном, записувати відео, монтувати контент і спілкуватися з аудиторією:
«Я зрозумів, що мої знання нікуди не зникли. Я все ще можу бути корисним.»
Згодом була перша реабілітація. Саме тоді він відкрив для себе світ по-новому — через слух, дотик, просторове мислення. Навчився читати шрифтом Брайля, самостійно пересуватися, повернувся до навчання та почав писати магістерську роботу. Шукаючи нову професію, навіть навчався гончарству. Але відчував, що його досвід потрібен в іншому місці. Відповідь прийшла несподівано. У ветеранському чаті він випадково побачив повідомлення про вакансію в Одеському державному університеті внутрішніх справ. Набрав номер. Саме цей дзвінок став початком нового життя.
Сьогодні Олег Автомєєнко працює начальником курсу в Одеському центрі первинної професійної підготовки Академії поліції. Він навчає майбутніх правоохоронців, передає їм бойовий досвід і доводить власним прикладом, що життя після важкого поранення не закінчується.
Він із вдячністю говорить про підтримку керівництва університету, яке створило умови для його роботи та допомогло повернутися до професійної діяльності. Та найбільшою своєю місією Олег вважає інше:
«Можливо, саме в цьому і є моя місія — зруйнувати стереотипи про незрячих, ветеранів і людей, яких вважають зламаними. Довести, що все можливо, коли знаєш, заради чого живеш»
Історія Олега Автомєєнка — це історія не про втрату зору. Це історія про людину, яка після найтемнішого періоду свого життя знайшла сили піднятися, прийняти нову реальність і продовжити служити Україні вже в іншій ролі. Бо іноді найважливіші битви відбуваються не на полі бою, а всередині людини.