«Все можливо»: історія ветерана Сергія Жуковського, який зі шпитального ліжка побудував шлях до полиць великого ритейлу
В історії Сергія Жуковського немає різких поворотів — лише послідовні рішення, продиктовані досвідом, обставинами і внутрішньою стійкістю. Військовослужбовець 82-ї бригади ДШВ, сьогодні розвиває власний бізнес у сфері виробництва м’ясних снеків під торгівельною маркою “Сушена радість”, але сам сприймає цей шлях не як кардинальну зміну, а як природне продовження попереднього досвіду.
Його військовий шлях почався вже під час повномасштабної війни — без попереднього досвіду служби:
«До повномасштабного вторгнення я в армії не був жодного дня. Строкову службу не проходив, бо був обмежено придатний», — зазначає він.
Попри це, за відносно короткий час йому вдалося пройти шлях від солдата до офіцера. Службу розпочав у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, де отримав звання молодшого сержанта, а завершив — у 82-й бригаді ДШВ уже в статусі молодшого лейтенанта, командира десантно-штурмового взводу.
«Починав стрільцем, а закінчив командиром взводу. Ось такий шлях пройшов», — говорить Сергій.
За освітою інженер-механік сільського господарства, він понад двадцять років працював у різних сферах. Дитинство, проведене в селі на Запоріжжі, де процеси переробки продуктів були частиною щоденного життя, сформувало розуміння виробництва ще задовго до підприємництва:
«Підприємець із досвідом може організувати будь-яке виробництво і адаптуватися навіть у воєнних умовах», — говорить Сергій, уточнюючи, що ключовим обмеженням залишається фінансовий ресурс. Саме тому він обрав модель бізнесу, яка не потребує значних стартових вкладень.
Фраза «все можливо» у його випадку не звучить як кліше. Вона сформувалась після особистого досвіду, який суттєво змінив його сприйняття власних можливостей:
«Коли бачиш такі приклади, розумієш: твої можливості значно більші, ніж ти думаєш», — каже він. Це переконання стало для нього внутрішнім орієнтиром і водночас відповідальністю перед іншими військовими: «Хочу, щоб хлопці не опускали руки, а пробували — і в роботі, і в бізнесі».
Ідея власної справи народжувалась у родинному колі. Значну роль у цьому відіграв син Іван, який і сьогодні активно долучається до процесу. Їхню взаємодію Сергій описує як партнерську: «Ми спілкуємось на рівних: я аргументую свою думку, він — свою, і ми знаходимо консенсус».
Водночас це не лише про стратегію, а й про щоденну роботу — від генерації ідей до фізичної допомоги у відправленнях. Дружина залишається його опорою, однак розвивається у власній професії, і цей баланс, за словами Сергія, є принциповим.
Підприємництво в умовах війни він описує без романтизації — як постійну роботу з невизначеністю. Один із найпоказовіших випадків стався на етапі масштабування: після кількох місяців роботи в орендованому приміщенні власник повідомив про його продаж.
«У бізнесі як у “Монополії”: ти плануєш одне, а реальність вносить свої корективи», — зазначає він. Подібні ситуації, додає, — це щоденна практика, до якої доводиться швидко адаптуватися.
Важливою частиною його життя залишається зв’язок із побратимами. Сергій регулярно відправляє їм свою продукцію, однак не виносить це в публічну площину:
«Я не чекаю подяки. Є — добре, нема — теж нормально», — говорить він. Для нього це радше внутрішня потреба, ніж історія для зовнішньої комунікації.
Після поранення він зробив ставку на навчання як інструмент відновлення і руху вперед. Навіть у шпиталі продовжував проходити курси, пристосовуючись до стану після поранення.
«Навчання багато не буває. Я, коли лежав у шпиталі, руки були в бинтах, я під бинт засовував стилус і проходив курси. За кілька тижнів — шість програм. Десь щось нове дізнався, десь щось згадав. Навіть якщо здається, що користі мало — завжди є якась “родзинка”, яка потім може дати більше, ніж кілька попередніх навчань», — розповідає Сергій.
Саме в цей період сформувалося і більш системне бачення бізнесу:
«Це не про те, щоб купити одне обладнання. Це має бути повноцінна модель — частина в обладнання, частина в сировину, частина в маркетинг. Тоді це виглядає як бізнес, а не просто витрата коштів», — пояснює він.
Попри розвиток справи, Сергій відкрито говорить і про втому:
«Іноді просто потрібно відключити мозок, щоб відновитися», — зізнається він, підкреслюючи, що такі моменти є природною частиною процесу, а не ознакою слабкості.
За останній рік його бізнес вийшов на новий рівень — підписано договір із «Сільпо», і найближчим часом очікуються перші поставки. У планах — масштабування через франшизу, орієнтовану на ветеранів, а також вихід на міжнародні ринки, який поки перебуває на етапі пошуку можливостей і аналізу.
До слова «успіх» Сергій ставиться стримано:
«Я це називаю маленькими перемогами», — говорить він. У його системі координат важливішим є не сам факт досягнення, а рух уперед — послідовний, без зайвого пафосу, але з чітким розумінням, навіщо це робиться і куди веде.