Кінознахідки, які варто зберегти

Про це наше інтерв’ю з Катеринкою Алєко — популярною блогеркою, яка перетворила захоплення українською культурою на справжню філософію життя. Дівчина — провідниця у світ, де мистецтво стає терапією, а вивчення історії художників чи наших культурних особливостей — способом знайти внутрішню силу. Вона вчить свою аудиторію романтизувати буденність, помічати красу в деталях і підтримувати своє не тому, що «треба», а тому, що воно — справжнє.

У цій розмові ми спробували зрозуміти:

• Як перестати «пропускати» своє кіно через старі упередження та вплив пропаганди?
• Чому фільм може зробити боляче, але водночас подарувати найкращий досвід?
• Де шукати ту саму естетику, яка надихає, та як легальний перегляд змінює наше майбутнє?

Це інтерв’ю — для тих, хто хоче відкрити українське кіно заново і з великою любов’ю та увагою до деталей.

Про фільми, що залишаються в серці

Чи був у Вас фільм, який Ви випадково подивилися — і він залишився з Вами надовго? Що саме зачепило?

Випадково зі мною зазвичай трапляється кіно на фестивалях. І от зараз мені згадується фільм «Коли падають дерева», який я подивилася на минулому «Київському тижні критика». Про цей фільм я чула й раніше, але чомусь не звертала на нього уваги. У стрічці грає Анастасія Пустовіт, яка зараз відома за серіалом «Тиха нава» та своєю акторською роботою в Театрі на Лівому березі.

Її героїня — підлітка в українському селі, яка закохується в бандита і хоче бути з ним попри заборони суспільства та засудження всього свого оточення. Вона тікає з дому, але все складається дуже складно. Хочу попередити відразу: це кіно може зробити вам боляче. Моментами мені було дійсно важко його дивитися через сильне співпереживання героям і в кінці я плакала. Але для мене це показник того, що фільм дуже хороший.

Чому ми "пропускаємо" українське кіно?

Як Ви думаєте, чому ми часто “пропускаємо” українське кіно — і що змушує до нього повертатися?

Як на мене, тут є кілька факторів. По-перше, ми колись звикли бачити, скажімо, «Скажене весілля» та подібні фільми. Через це склався стереотип, що більшість або й увесь український кінематограф саме такий. Такі фільми в нас усе ще є, і це насправді непогано, бо в людей є на це запит, і класно мати пропозицію під цей запит. Просто частині аудиторії, включно зі мною, таке кіно не до душі. Нам треба вміти фільтрувати й відділяти такі стрічки від інших, можливо, більш якісних.

По-друге, у нас було багато хорошого кіна і до повномасштабної війни, але тоді велика частина суспільства була під впливом російського, і до свого ми рідше доходили. Тут теж є частина нашої провини, авжеж, але ми не можемо применшувати те, скільки грошей і зусиль росія вкладала й вкладає у пропаганду, яка на нас впливала.

По-третє, у більшості випадків у нашому кінематографі невеликі бюджети — і для створення умовних блокбастерів, і для просування. Наразі, в час війни особливо, у нас дуже обмежене державне фінансування. Також важкувато з меценатством, бо пріорит мають інші потреби. Тому кіно може здаватися менш привабливим або мати малий бюджет на просування і ми його просто не бачимо.

Що ж змушує повертатися? Це люди, які вже мають інтерес до українського кіна. Я от у блозі стараюся ділитися знахідками, а нещодавно почала проводити кіноклуб у межах культурної спільноти. Так само я знаходжу фільми завдяки іншим. Тим, хто створює фестивалі. Акторам, акторкам, режисерам та режисеркам, які створюють прекрасне зараз — мені стає цікаво повертатися і до попередніх їхніх робіт. Також дякую тим, хто створює платформи, як-от Takflix, де лише українські фільми, або Megogo та Київстар ТБ, куди я можу зайти й подивитися цікавинки, що з’явилися зараз або були раніше.

Зміна сприйняття та фрагменти реальності

Чи був досвід, коли український фільм змінив Ваше сприйняття реальності або людей?

Так, щоб прямо масштабно змінив сприйняття реальності чи людей — певне, ні. Але так, щоб розширив сприйняття окремих фрагментів реальності, то однозначно. Як на мене, це і є частково метою кінематографу.

Наведу кілька прикладів:

• «Приятель небіжчика»: фільм, який мені дуже подобається. Він дуже розширив моє уявлення про Київ 90-х. Хоча є й інші стрічки про той період зі звичними образами, цей фільм показав мені, що Київ був також і ось таким: красивим, стильним, по-хорошому меланхолійним.
• «Памфір»: подивилася його у 2022 році. Він показав, що любити наше кіно можна й варто не лише за те, що воно українське, а й за те, що воно буває фантастичним. Я вийшла з кінозалу з враженням, що це найкраще, що я бачила — не лише з українського, а в принципі.
• «Вулкан»: розширює уявлення про поетичне кіно (воно там зовсім не таке, як я собі уявляла) та про український Південь, даючи цікаву перспективу на південне містечко.
• «Сірі бджоли»: доповнює уявлення про «сіру зону» АТО та життя там.
• «Куба і Аляска»: прекрасний документальний фільм, який дозволяє зазирнути в життя парамедикинь на передовій.

Всі вони працюють по-різному, але виконують роль розширення сприйняття цих фрагментів реальності.

Кіно, яке "відчувається"

Який фільм Ви б описали не як “важливий”, а як “той, що відчувається”?

Я скористаюся цим питанням, щоб порекомендувати кіно, яке, можливо, не загальновизнано «важливе», але його було легко і кайфово дивитися:

1. «Коза Ностра. Мама їде»: Це українсько-італійська копродукція, хороше комедійне кіно. Ірма Вітовська грає героїню, яка продає хату в Карпатах і їде на Сицилію до доньки, але випадково потрапляє в родину італійської мафії, де починає працювати.
2. «Я, „Побєда“ і Берлін»: Викликав у мене дуже щирі емоції, а це для мене основний критерій оцінки. Це хороша, тепла пригодницька історія під музику Скрябіна, переспівану Джамалою, «БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ», TVORCHI та іншими.
3. «Гуцулка Ксеня»: Комедійний мюзикл про Карпати 1939 року. Син емігрантів приїжджає у Ворохту, бо батько-мільйонер поставив умову для спадку: хлопець має одружитися з українкою. Він вирушає на пошуки, знайомиться з дівчатами. Дуже хороший, легкий фільм із музичним оформленням від гурту «ДахаБраха», який мені дуже подобається.

3 поради для знайомства з кіно

Які 3 українські фільми Ви порадили б подивитися тим, хто хоче почати знайомство або “повернутися” до українського кіно?

Можна дивитися все, що я вже згадувала. Але найважливіше — усвідомити, що українське кіно дуже різне і закриває запити дуже різної аудиторії. Якщо вам щось не сподобалося, ви просто ще не знайшли своє. Будьте відкритими й шукайте. Зараз пораджу те, що дивилася останнім часом:

1. «Як там Катя?»: вам сподобається, якщо хочете подивитися про сильну жінку у важких обставинах і бути в напрузі через внутрішній конфлікт між моральними принципами та корумпованим суспільством.
2. «Пізня тепла осінь»: достатньо старий фільм, таке собі українське ретро. Там є романтизація села, любов до своєї землі та класична українська туга. Це один із найгарніших фільмів, які я бачила, з прекрасним музичним супроводом і сильною жіночою персонажкою.
3. «Стрімголов»: я раніше про нього не чула, але він мені дуже сподобався. Він про невиправдані очікування, розчарування в собі й несподіване кохання, яке приречене на нещасливий кінець. Але це все «негативне» показано так красиво, чуттєво і під гарну музику, що фільм має сподобатися.

Ідеальний кінодосвід

Як виглядає для Вас ідеальний вечір з українським кіно — щоб це було не “перегляд”, а досвід?

Я люблю романтизувати життя і з усього робити досвід. Якщо говорити про перегляд як досвід, то якраз це я організовую в Кіноклубі. Загалом, я люблю ходити в кінотеатри, особливо в «Планету Кіно». Люблю дивитися і наодинці, і з друзями. Для тих, хто лише занурюється, краще дивитися в компанії: навіть якщо кіно виявиться «не вашим», ви зможете над цим посміятися і гарно провести час.

Мені важливо, щоб спогади зберігалися і в усьому була певна структура. Тому я відстежую переглянуте в додатку Letterboxd, пишу там невеличкі відгуки суто для себе і читаю відгуки інших. Це теж розширює досвід. Також завжди важливий смачний попкорн (сирний або суперсирний) та чипси. Я завжди націлена шукати хороше. Навіть якщо десь просідає сценарій чи гра, я дивитимусь на гарну картинку або слухатиму саундтрек. Я сама намагаюся максимізувати ймовірність того, що цей досвід буде позитивним.

Де шукати українське кіно?

По-перше, Takflix (дуже рекомендую), а також Megogo, Київстар ТБ, Netflix. Пріоритезуйте легальний перегляд — так ми вкладаємося у свій кінематограф, культуру й державу. По-друге, фестивалі: «Київський тиждень критики», «Молодість». Також минулого року відкрила для себе «Bouquet Kyiv Stage» (фестиваль високого мистецтва на території Софії Київської). По-третє, сайт Довженко-Центру та їхній список «100 найкращих фільмів». Там багато того, що я ще не бачила і хочу подосліджувати. По-четверте, медіа про культуру Liroom. Там публікують новини, тому якщо буде прем'єра — вони про неї обов'язково напишуть.

Українське кіно — це не про обов’язок «підтримувати своє», бо так треба. Це про можливість відчути справжність, яку не дасть жоден голлівудський блокбастер. Як каже Катерина, наше кіно — дуже різне, і кожен з нас просто має знайти в ньому свою історію: від естетичного ретро до болючої документалістики. Ми сподіваємося, що цей список рекомендацій стане для вас путівником. Адже кожен легальний перегляд на Takflix чи візит у кінотеатр — це не просто внесок у розвиток індустрії, а цеглина в фундамент нашої спільної культури.

Шукайте своє, дивіться українське і не бійтеся відчувати!