«Головне — дати мотивацію»: ветеран Єгор Бабенко про роботу театр, чорний гумор, психологом та життя після поранення

Пропозиція, від якої важко відмовитись

Шлях у культуру для Єгора почався з одного дзвінка. Йому запропонували спробувати себе в новому проєкті — «Театрі ветеранів». Коли він почув, що ставити виставу буде Ахтем Сеітаблаєв, сумніви відпали:

«Мені зателефонували й запропонували взяти участь у проєкті. Сказали, що створюється Театр ветеранів і мене хочуть бачити саме у виставі «Енеїда». Коли дізнався, що режисером буде Ахтем Сеітаблаєв, чиї фільми я дуже люблю, зрозумів, що не можу проґавити можливість попрацювати з такою людиною. Вже 15 січня 2025 року в нас була перша зустріч. Мене «підкупила» енергійність Ахтема, те, як він розповідав про майбутню роботу».

Для Єгора це був перший вихід на сцену, але саме репетиції та спілкування стали частиною його відновлення:

«Для мене це на 100% новий досвід, бо раніше я взагалі не був пов’язаний із культурою чи театром. Це можливість показати себе й надихнути глядачів, дати їм порцію культури та мотивації водночас. Постійні репетиції та взаємодія в колективі дуже допомагають ветерану на шляху відновлення та адаптації до цивільного життя. Я помітив прогрес у всіх. Коли проєкт тільки починався, ми притиралися, спілкувалися більше групами — хто кого знав раніше. А зараз ми вже єдиний колектив».

Психолог, який розуміє без слів

Ще до повномасштабної війни Єгор навчався на психолога в Академії прикордонної служби. Після поранення він зрозумів, що його досвід тепер допоможе іншим побратимам та посестрам:

«Ще до повномасштабного вторгнення мав і військову освіту, і бакалавра з психології. Коли отримав поранення і зрозумів, що не зможу більше служити, вирішив допомагати хлопцям і дівчатам, які повертаються з фронту — як із пораненнями, так і без».

Єгор переконаний, що ветеранам набагато простіше говорити з тим, хто сам пройшов крізь подібні випробування:

«Простіше звернутися до фахівця, який також є ветераном або має інвалідність. Вони розуміють, що їхній досвід схожий. Людина навпроти зрозуміє їх краще, ніж цивільний психолог, який, на жаль чи на щастя, не бачив того, що бачив ветеран».

Найчастіше військові зіштовхуються з питаннями справедливості, коли цивільне життя здається занадто іншим порівняно з тим, що було на фронті, додає Єгор:

«Напевно, найрозповсюдженіший — це запит на справедливість. Коли люди повертаються з фронту в цивільне життя, їм важко, бо вони бачать: те, за що вони воювали, не завжди збігається з реальністю тут. Виникає непорозуміння між військовими та цивільними навіть у банальних моментах».

Про своє відновлення Єгор говорить щиро. Він згадує, як мама підтримувала його на кожному кроці — від госпіталів в Одесі до лікування за кордоном:

«Моя мама була поруч на всьому шляху. Вона колишня медсестра реанімації, тому допомагала і морально, і фізично. Мій шлях відновлення був специфічним через серйозні травми. Знаєте, в Іспанії мені було навіть трохи простіше адаптуватися: коли ти не розумієш, що люди говорять навколо, тебе не так чіпляє те, що хтось може сказати про твою зовнішність».

Для тих, хто тільки починає свій шлях реабілітації, ветеран радить не боятися шукати інформацію та підтримку:

«Зараз у нас уже багато реабілітаційних центрів і ресурсів у відкритому доступі. Головне — не боятися питати про все, що цікавить. Можна поспілкуватися з побратимами, які вже проходили цей шлях, щоб обрати найкращий заклад».

Окреме місце в житті ветерана має гумор. Це спосіб підтримати себе та знайти спільну мову з побратимами:

«Гумор був у моєму житті завжди. Як я кажу у своєму монолозі у виставі: я й раніше хотів виступити зі стендапом, але не було цікавого матеріалу. Як би іронічно це не звучало, поранення додало «матеріалу» для жартів. Військові вам підтвердять: чорний гумор — це один із тих стовпів, на яких тримається ментальне здоров'я під час і після війни. Це такий захисний механізм: якщо ти сам про себе жартуєш у такому ключі, то тебе вже не вразить, якщо хтось інший пожартує так само. Але для мене важливо, щоб у «чорному гуморі» було більше саме гумору — якісного та цікавого».

Що далі?

Зараз Єгор поєднує роботу в реабілітаційному центрі та репетиції. Театр дав йому впевненість, про яку він раніше і не думав:

«Насправді це не так складно поєднувати. Керівництво на роботі з розумінням ставиться до моєї театральної діяльності й без проблем відпускає, коли потрібно. Хотілося б ще більше розвивати соціальні мережі. Мені було б дуже цікаво продовжувати шлях у театральній та мистецькій діяльності, спробувати себе в інших виставах. Театр зробив мене впевненішим. Ті риси, які я раніше в собі не помічав — відкритість, здатність до публічних виступів — почали розвиватися саме на сцені».

Наразі у команди перші гастролі, і для Єгора це можливість на власному прикладі показати, що ветерани після поранень залишаються активними та творчими. Він щиро вірить, що їхній досвід стане для глядачів тією самою необхідною мотивацією і доказом: ми не здалися, ми продовжуємо жити, творити та надихати інших.