«Я бачу не занепад, а трансформацію села»: історія Кучерявої фермерки та першого «хруму »
До Дня фермера ми поговорили з Катериною Олійник, відому, як Кучерява фермерка, про шлях від школи до фермерства, любов до землі, зміни в українському селі та маленькі радощі, які допомагають рухатися вперед навіть у найскладніші сезони.
За освітою Катерина — педагогиня. Вона працювала у школі, однак шість років тому разом із родиною вирішила повернутися з міста в село. Тоді це рішення було радше пошуком нового шляху, ніж реалізацією давньої мрії про фермерство:
«Тоді ми повернулися з міста в село з відчуттям, що саме в селі наше майбутнє. Ви ж знаєте ці стереотипи, що в селі тільки важка праця, болото і багато городу. От і ми пішли в город, але, не маючи досвіду, одразу почали гратися в гігантизм — посадили 14 тисяч кущів перцю».
Вибір культури був доволі прагматичним. Родина вивчала ринок, шукала можливість заробляти та втриматися на плаву без техніки, досвіду чи великого стартового капіталу:
«Потрібно було вижити. У нас не було ні техніки, ні досвіду, але довге дослідження в інтернеті показало, що перець цінується на ринку і його простіше реалізувати, ніж, до прикладу, помідори».
Перший сезон став випробуванням. Але саме тоді сталося те, що Катерина досі називає переломним моментом. Не новий контракт, не великі продажі й навіть не врожай. Усе змінив смак першого перцю, вирощеного власноруч:
«Він був абсолютно не такий, яким я знала перець — дуже солодкий, ніжний, без жодної гіркоти. Той момент я вважаю початком своєї фермерської кар'єри».
Відтоді ферма поступово розвивалася. Асортимент перців зростав, з'являлися нові сорти, експерименти та ідеї. Згодом любов до вирощування перцю переросла у власне виробництво продукції:
«Щоб підкреслити свою любов до перцю, поступово я створюю виробництво з переробки перцю, де за авторськими рецептами ми готуємо маринований перець та соуси в поєднанні з овочами та фруктами, які також ростуть у нас на фермі».
У соціальних мережах фермерство часто виглядає як красиві поля, яскраві овочі та життя ближче до природи. Але за цими кадрами стоїть щоденна робота без вихідних, постійна залежність від погоди та десятки проблем, які потрібно вирішувати тут і зараз. Особливо це відчувається на невеликих фермах, де значна частина роботи виконується власноруч:
«В роботі фермера, особливо коли ферма маленька і переважна більшість роботи робиться вручну, дуже легко не помітити радості. Це постійна робота, дуже багато "гасіння пожеж", а невеликі проблеми приносять великі збитки».
Втім саме серед цієї щоденної рутини Катерина знаходить речі, які по-справжньому захоплюють її вже багато років:
«Особливого задоволення мені приносить розуміння біології життя рослин, як і чому вони ростуть, від чого залежить їхній смак. Це трохи задротські задоволення, але дози дофаміну мені дають».
Окреме місце в житті ферми відводиться органічному землеробству. За словами Катерини, воно змінює не лише підхід до вирощування рослин, а й простір навколо:
«Органічне землеробство приваблює інших живих істот на ферму. В мене постійні компаньйони — птахи, ящірки, вужі, зайці і навіть козулі. Вони відчувають безпеку, трохи, звичайно, шкодять, але й приносять багато радості».
Та найбільше радості приносять моменти, коли результати багатомісячної праці бачать інші люди. Для Катерини це не про продажі чи цифри, а про реакцію людини, яка вперше куштує новий урожай:
«Дуже цінно бачити перший "хрум" сезону в очах людини. Ця зміна зацікавленого погляду, під звук хруму, на відчуття здивування від смаку. Тому я завжди наполягаю на тому, щоб клієнти ферми пробували перець біля мене».
Розмірковуючи про майбутнє українського фермерства, Катерина говорить одразу про кілька важливих речей. На її думку, розвиток галузі неможливий без дбайливого ставлення до землі, підтримки сільських громад та впровадження нових технологій:
«Нам критично важливо відновлювати природний потенціал земель, бо зараз вони працюють в мінус. Високопродуктивні сорти і інтенсивне землеробство страшенно виснажують ґрунт».
Не менш важливою вона вважає і появу нових фермерських господарств у селах:
«Я дуже тішусь, коли в село повертаються люди і коли засновують свої фермерські господарства. Дуже надіюсь, що з часом з'являтиметься все більше ресурсу в селах, щоб будувати і переробні хаби, і кооперативи фермерів».
Водночас сучасне фермерство, на її переконання, має ставати більш технологічним і доступним для невеликих виробників.
Разом зі змінами в аграрній сфері нікуди не поділися й старі стереотипи. Хоча дедалі більше жінок створюють власні господарства та успішно розвивають фермерські проєкти, окремі упередження досі залишаються. Не погоджується Катерина і з поширеною думкою про занепад українського села. Переконана, що зараз відбувається не зникнення, а трансформація:
«Я бачу навпаки трансформацію села. Очевидно, що "радянське" село втратило життєздатність. Частина, на жаль, точно зникли або зникають. Але сільський спосіб життя не зникне повністю. Він зміниться, і зміни вже відбуваються».
За роки роботи фермерство навчило її багатьох речей. Один із головних уроків став універсальним правилом не лише для господарства, а й для життя загалом:
«Проблеми краще всього вирішувати превентивно — це особливо важливо для органічного фермерства».
Сьогодні ферма Катерини, яка почалася з 14 тисяч кущів перцю,— це не лише врожай чи власна продукція, а й доказ того, що нове українське село вже існує. Його створюють люди, які свідомо обирають залишатися, працювати на землі та будувати своє майбутнє там, де колись бачили лише город і важку працю.