«Я все ще повертаюся»: Віталій Калініченко про музику, IT і роботу з ветеранами
До повномасштабної війни Віталій Калініченко поєднував дві сфери: музику та IT. Військова служба змінила обставини його життя, однак не змінила того, ким він себе відчуває:
«Я так само лишився музикантом і працюю в IT. Це якраз дві половинки моєї душі, які нероздільно крокують упродовж усього життя. І я не думаю, що тут колись щось зміниться. Таким я себе бачив, бачу і, думаю, бачитиму».
Водночас Віталій не вважає, що вже повністю повернувся до цивільного життя. Для нього це тривалий процес, який може продовжуватися роками. Частина його роботи досі пов’язана з військом, хоча тепер вона має інший формат. Йдеться передусім про цифрові рішення для війська та постійну взаємодію з ветеранами, яка часто починається ще до їхнього звільнення зі служби. Фокус змістився, але кардинального розриву між попереднім і теперішнім життям він не відчуває.
Після служби з’явилося відчуття, що багато чого потрібно надолужити. Протягом цього періоду було менше можливостей для особистого розвитку як у технічній сфері, так і в музиці. Віталію також частіше хочеться усамітнюватися, залишатися в тиші та наодинці зі своїми думками. Під час служби доводилося багато часу перебувати з іншими людьми в закритому просторі та виконувати завдання, які не завжди відповідали його досвіду і навичкам. Тому тепер він продовжує звикати до людей і цивільного середовища.
Новий етап, який досі пов'язаний з військом
Одного конкретного моменту, коли попередній етап завершився і почався новий, у житті Віталія не було. Майже всі його теперішні активності так чи інакше стосуються війська та ветеранів. Найпомітнішою зміною стало те, що він більше зосередився на допомозі ветеранам і створенні Української Ветеранської IT Асоціації. Саме ця робота зараз займає центральне місце в його житті.
Гурт «Веремій» також продовжує працювати. Віталій пише музику, накопичує матеріал, а сам колектив багато робить у фоновому режимі. Частина пісень для альбому вже записана, однак гурт свідомо поки їх не публікує. Наразі музиканти не виступають.
Найбільшим пріоритетом Віталія залишається прикладна і предметна допомога війську за допомогою знань і навичок, які він має:
«Усе інше залишилось як було. Я пишу музику, накопичую матеріал, загалом “Веремій” продовжує багато що робити на бекграунді. Але поки накопичується матеріал, ми не виступаємо, на даний момент мій найбільший пріоритет зараз, допомога війську. Причому прикладна, предметна, тими навичками і знаннями, які не стосуються лише музики, бо музику робити не дуже складно».
Від порад побратимам - до платформи «Ветеран+»
Темою працевлаштування ветеранів Віталій почав займатися неочікувано для себе. Під час і після служби багато його побратимів цікавилися IT та запитували, що варто читати, які курси проходити і як загалом увійти в цю сферу.
При цьому сама IT-галузь зараз активно змінюється і переживає кризові періоди. Змінюється технологічна парадигма, а разом із нею вимоги ринку та можливості для фахівців. Попри це, інтерес до сфери залишається високим. Віталій постійно щось радив побратимам, і поступово ці розмови перетворилися на своєрідне менторство.
Згодом він зіткнувся з історією побратима, який до служби був сильним IT-фахівцем, працював із кібербезпекою, а у війську займався БПЛА, тобто також мав технологічний досвід. Після повернення до цивільного життя він близько пів року не міг знайти роботу. Для Віталія це стало сигналом, що в наявній системі працевлаштування є суттєва прогалина.
Він почав глибше досліджувати цю тему і побачив, що багато вакансій для ветеранів публікують у Telegram-каналах. Після появи нових повідомлень вакансії швидко губляться в інформаційному потоці, і знайти їх повторно стає складно.
Великі платформи на зразок Work.ua чи Robota.ua мають власні напрацювання і намагаються розвивати ветеранський напрям. Однак, на думку Віталія, цього інколи недостатньо, оскільки складно створювати окрему повноцінну екосистему в межах великого ресурсу. Не існувало цілісного продукту, спрямованого на одну конкретну задачу: допомогти ветерану знайти роботодавця, а роботодавцю знайти ветерана. Державні спроби створити подібні рішення також є, але розвиваються вони поки повільно.
Так з’явився прототип платформи «Ветеран+», присвяченої пошуку роботи для ветеранів. Робота над платформою розширювалася, а Віталій дедалі глибше занурювався в питання ветеранського працевлаштування. Паралельно була створена Українська Ветеранська IT Асоціація, однією з цілей якої також є допомога з працевлаштуванням.
Водночас діяльність Асоціації не обмежується кар’єрним консультуванням чи безпосереднім пошуком роботи для конкретної людини. Організація займається навчанням, розробкою цифрових продуктів та об’єднанням ветеранів із технологічним досвідом.
Навички, які складно перекласти мовою цивільного ринку
Один із міфів, із яким Віталію доводиться працювати, полягає в тому, що ветерани нібито не мають навичок, релевантних для цивільного ринку праці. За його спостереженнями, поступово це доводиться пояснювати все рідше, однак проблема залишається актуальною.
Ветеран, який повертається з війни через поранення, інвалідність або неможливість продовжувати службу, стикається з необхідністю шукати роботу та забезпечувати себе. Якщо через стан здоров’я людині потрібна віддалена або хоча б змішана форма роботи, пошук стає ще складнішим.
Такі вакансії непросто знайти. Крім того, людина, яка тривалий час перебувала на війні, може не знати, як змінився ринок і як тепер потрібно шукати роботу. Сам ринок постійно змінюється і залишається нестійким. У цих умовах важливо вміти правильно представити свій досвід.
За словами Віталія, Україна ще перебуває на початковому етапі повернення ветеранів, однак незабаром проблема їхнього працевлаштування стане масовою.
Часто ветеран не вміє повністю пояснити, що він знає і може. У резюме людина вказує лише обов’язки, які виконувала останнім часом на службі, але не розуміє, як перекласти військовий досвід мовою цивільних компетенцій.
Через це в роботодавців може виникати хибне враження, що ветеран не здатен керувати проєктами або виконувати управлінську роботу. Водночас людина, яка командувала ротою, має відповідний досвід, але його потрібно правильно описати і пояснити в резюме.
Інший поширений міф стосується того, що нібито всі ветерани мають складну форму посттравматичного стресового розладу і їх потрібно обмежувати від суспільства:
«Насправді це повна дурниця. Незабаром кожен четвертий-п’ятий у нашому робочому середовищі, у колективі буде ветераном. І нам треба вчитися міняти умови, міняти себе, щоб працювати з цими людьми. Багато ветеранів справді мають складні форми ПТСР, багато хто, менш складні. Наша задача, вміти з цим працювати, вміти це приймати, вміти з цим жити».
Хороша робота в нових реаліях
Повернення ветеранів є викликом не лише для самих військових, а й для всієї країни, держави та бізнесу. Компаніям потрібно вчитися працювати в нових реаліях, змінювати умови праці та формувати ветеранську культуру у внутрішніх політиках.
Хорошою роботою Віталій називає місця, де роботодавці вже починають замислюватися над цими змінами. Повернення ветеранів є не лише неминучим майбутнім, а вже теперішнім, тому бізнесам потрібно швидко і гнучко адаптуватися та створювати відповідні умови.
Віталій вдячний компаніям, які вже почали це робити, і сподівається, що невдовзі такі зміни стануть масовими.
Новий голос у музиці
Музиці Віталій присвятив більшу частину свого життя. Із самого початку створення гурту «Веремій» у нульових він не написав жодної пісні російською мовою. Колектив одразу мав культурно-просвітницьке і патріотичне спрямування та вів відповідну діяльність.
Гурт формував самого Віталія, його оточення та слухачів. На його думку, «Веремій» став частиною формування багатьох українців як українців.
Значна частина творчості гурту присвячена героїчній тематиці. У репертуарі є стрілецькі та народні пісні в рок-обробці. Більшість композицій мають надихаючий і мотиваційний характер. Під пісні «Веремія» багато українців пішли на війну ще у 2014 році.
Раніше, пишучи про війну, героїв, козацьку або повстанську тематику, Віталій міг вкладати в тексти лише власні уявлення і міркування. Йому бракувало особистого досвіду та прикладного контексту.
Тепер, після того як війна стала частиною його власного досвіду, змінюється і спосіб, у який він може говорити про неї в музиці:
«А тепер, коли я пропустив війну крізь себе, я, можливо, іншим “голосом” зможу співати те, про що співав. І наступний матеріал буде більш осмислений і глибший. Думаю, він теж знайде свого слухача, який живе в контексті війни».
Зараз Віталій не прагне масово виступати. Є справи, які він відчуває своїм обов’язком і місією та хоче виконати першочергово.
Рішення в умовах невизначеності
До війни Віталій ретельно готувався морально і фізично. Тому він не вважає, що служба дала йому якісь абсолютно нові супернавички, адже до того вже мав сильний життєвий досвід.
Проте є речі, яких можна навчитися лише в умовах війни. Серед них швидке прийняття рішень за браку часу та в умовах невизначеності. Служба також посилила дисципліну, хоча Віталій і раніше системно ставився до будь-яких завдань.
Важливим став і досвід розуміння військового контексту. Тепер він допомагає інакше дивитися на різні ситуації, спілкуватися з військовими та з людьми, які звертаються до Української Ветеранської IT Асоціації.
Повернення стосується не лише ветеранів
Усі ветерани повертаються з різним попереднім цивільним досвідом. Деякі за час служби починають забувати професійні навички або те, як загалом перебувати в цивільному середовищі.
Серед найбільших викликів у ветеранів після повернення Віталій називає потребу в реабілітації та психологічному відновленні, елементарний фізичний відпочинок, складнощі зі складанням резюме, втрату цифрових навичок через тривалу відсутність роботи з технікою та необхідність заново звикати до суспільства. Багато ветеранів хочуть започаткувати власну справу. Вони не завжди готові знову працювати на когось або повертатися в колективи, де немає поваги до військового досвіду та розуміння потреб ветеранів. У контексті війни людині також може бути складно працювати в одному середовищі з тими, хто свідомо ухиляється від служби або не має відповідного ставлення до ветеранів. Кількість викликів надзвичайно велика, а в умовах сучасного світу їх більше, ніж будь-коли раніше. Тому адаптація ветеранів до цивільного життя потребуватиме тривалої та кропіткої роботи. Цей процес стосуватиметься не лише тих, хто повертається зі служби. Змінюватися доведеться роботодавцям, колективам, державі та суспільству загалом:
«Нам усім доведеться вчитися жити з ветеранами й допомагати ветеранам. Ми всі “гартовані вогнем” так чи інакше».