«8 березня — це не про квіти. Це про рівність». Розмова з Оленою Риж, офіцеркою 412 бригади Nemesis
Для офіцерки 412 бригади Nemesis Олени Риж 8 березня більше не асоціюється з тюльпанами й «жіночністю». Її особисте переосмислення цієї дати тривало роками — і триває досі.
«Моє ставлення до 8 березня змінювалось і змінюється щороку. Я одна з тих, хто колись сліпо сприймав те, що нам насадили: ніжність, квіти і так далі. Але ж цей день — про рівність і можливості жінок», — говорить вона.
За її словами, довгий час вона сприймала це свято як радянську спадщину. Зміни почалися тоді, коли з’явилися розмови про справжній зміст цієї дати — не про «жіночність», а про силу й боротьбу жінок за свої права:
«Я намагаюсь поступово трансформувати себе, бо за один день це не відбувається. 25 лютого, у День української жінки, я вітала і себе, і інших жінок. А 8 березня — це про рівність прав. Це інше свято. І, враховуючи те, що я жінка, яка бореться за рівність у війську, я ставлюсь до цього дня як до нагадування: це про боротьбу».
Говорячи про стереотипи, Олена не приховує емоцій. Каже, їх багато — і в цивільному житті, і в армії. Деякі з них особливо неприємні:
«Сьогодні я дуже розізлилась, але стримувала себе, щоб не наламати дров. У чаті, який створений ще з початку моєї служби, хлопці закинули “паролі” — це слова для блокпостів. І в документі посередині — оголена жінка. Це настільки принизливо і гидко, що мене це дратує», — розповідає вона.
Такі ситуації траплялися не вперше, але цього разу, каже, терпець урвався.
«Я пригрозила, що заскріню це і виставлю в соцмережі, відмічу людину, її рідних, бригаду, Міністерство оборони — і подивимось, до чого це приведе. До цієї людини я ставлюсь з повагою, як до особистості. Але до таких вчинків — з огидою і злістю».
На переконання Олени, проблема не лише у навмисному хамстві. Є дві категорії чоловіків. Перші — ті, хто свідомо принижує. Другі — ті, хто не усвідомлює, що саме робить не так:
«Коли чоловік каже жінці у війську, що вона прийшла шукати чоловіка, — це хамство. З такими можна говорити жорстко. Але є інші — вони об’єктивують і сексуалізують жінок ніби підсвідомо. Вони не розуміють, що принижують».
Вона наводить приклад із навчань з тактичної медицини, де один із побратимів запитав, чи не краще дівчині «зав’язати волосся в гульку, бо з косичками незручно».
«Мені довелось відповісти: а можна, щоб ти був на 40 кілограмів легший? А можна, щоб у чоловіків не було бороди, яка заважає перев’язкам? А волосся на грудях? Він не хотів нікого образити. Але в головах є думки, які самі вони не усвідомлюють як проблему».
Найбільшою загрозою вона називає саме цю «несвідому норму».
«З тими, хто робить це навмисно, можна швидко розібратись. А з тими, хто не розуміє, що це не ок — важче. Їх треба виховувати. Якщо їм не вказувати, що це ненормально, вони і не знатимуть».
Про найскладніше і про силу
Найважчим у своєму досвіді Олена називає не стільки гендерні виклики, скільки сам факт війни:
«Мені важко сприймати вбивство як факт. Можливо, це не питання жінки, а питання емпатії. Але для мене особисто це непросто пережити».
Сили ж, говорить, додають люди поруч:
«Бути поряд із сильними людьми, відчувати, що життя не просто протікає, що ми разом боремось, — це дає опору».
Перший бій став моментом внутрішнього перелому:
«Ніколи не знаєш, як відреагує тіло і як відреагуєш ти. А потім розумієш: ти можеш. Ти справляєшся. Це одне з найсильніших усвідомлень».
«Боротьба тепер зі мною всюди»
За роки служби змінилось і її ставлення до самого слова «боротьба»:
«До служби я не любила це слово. Мені здавалось, що воно налаштовує на агресію. Я думала: якщо ти відкритий до світу, то світ дасть тобі те, що хочеш. Але виявилось, що треба боротись. І це невід’ємна частина життя».
Сьогодні «боротьба» — це не лише про фронт:
«Я борюсь за країну, за мову, за жінок, за дітей, за людські стосунки. Боротьби стало більше в моєму житті».
«Жінка може більше, ніж сама про себе знає»
Найбільше Олена хоче, щоб суспільство усвідомило: можливості жінки часто значно ширші, ніж уявляється:
«Жінка може настільки багато, що й сама цього про себе не підозрює. Але мені здається, це і про українців загалом».
І коли її питають, що означає для неї бути жінкою, вона відповідає просто:
«Бути жінкою — це бути собою. Бути справжньою, чуйною, ніжною, вміти злитись і говорити про це, відстоювати свої кордони, балувати себе, знати, чого хочеш. Приймати себе такою, якою ти є, і водночас розвиватись, ставати кращою. Це все — про мене. І це про те, що я жінка».