Школа 1986: як закінчилося навчання у Чорнобильській зоні

Вчора минуло 33 роки з одного з найстрашніших днів в нашій історії - катастрофі на ЧАЕС. 1986 рік абсолютно точно показав наскільки є "цінним" для СРСР людське життя. 

Відомо всім, що справжні результати аварії замовчувалися, а ліквідатори навіть не знали на яку небезпеку їх наражають. 

У сьогоднішньому матеріалі ми хочемо показати вам інший бік життя, життя освітян та школярів у ту страшну весну 1986 року. 

26 квітня припало на п'ятницю. Місцеві мешканці як робили свої звичні справи: діти сиділи на уроках, йшли на ринок літні люди, на підприємствах робітники готували звітність, пліткували про вибух, почутий в ночі і обговорювали майбутню першотравневу демонстрацію. Тільки ввечері стало зрозуміло, що не все так просто, як запевняла номенклатура. До майбутньої зони відчуження вже направлялися автобуси, аби евакуювати людей...

Годинами раніше до директорів шкіл була спущена вказівка: "Провести термінову нараду". Вже в обід дітей всіх відпустили по домівках. Хтось роздавав учням марлю, аби радіоактивний пил не потрапив у верхні дихальні шляхи. 

Вчителі згадують, що мало хто тоді дійсно пішов додому: хтось не повірив у серйозність катастрофи та відправився на річку, хтось поліз на дах розглядати пошкоджену станцію.

Тільки о 12 годині наступного дня оголосили про евакуацію. Проте, всі сподівалися, що ще буде можливість повернутися, бодай за власними речами...

Дітей звільняли від навчання та відправляли у санаторії. Колишні переселенці згадують, що найважче було пояснити, що тепер малеча буде ходити в іншу школу та знайомитися з новим колективом.

На момент вибуху у Прип'яті працювало 5 середніх навчальних закладів. Тепер вони ввійшли у вічність, але стали дуже цінними для істориків. 

У чому полягає унікальність прип'ятських шкіл? Цим будинкам вдалося зберегти атрибути присутності тут людей і ряд предметів, які характеризують попередню епоху. 

У звичайних житлових будинках особисті речі були вивезені згодом жителями квартир, які отримали дозвіл повернутися в місто через деякий час після аварії, частина меблів та інвентарю було утилізовано ліквідаторами, а дещо взагалі було банально розграбовано мародерами. Деякі будівлі в місті взагалі фактично порожні і в них немає нічого, що нагадує про те, що тут колись вирувало життя. 

Інша справа прип'ятські школи. Шкільний інвентар виявився банально не потрібен нікому - ні ліквідаторам, ні жителям, ні мародерам. Шкільні підручники та класні журнали явно не представляли цінності для мародерів, а жителі міста були більше стурбовані тим, щоб врятувати хоч щось зі свого особистого майна. Саме тому абсолютна більшість навчального інвентарю так і залишилося недоторканим в школах Прип'яті. Деякі предмети так і стоять на тих же місцях, на яких вони зустріли 26 квітня 1986 року ...